Діагностика та лікування задишки в Івано-Франківську

Стан, при якому порушується ритм, частота та глибина дихання, виникає відчуття дефіциту повітря, називається задишка. Причини та лікування цього порушення можуть бути найрізноманітнішими. Задишка може з’являтися за різних станів. Так, наприклад, буває задишка при розмові, задишка в положенні лежачи після сну, задишка в спокої і т.д. Дихання людини з задишкою – часте і галасливе, саме ці прояви дають оточуючим підставу припускати наявність задишки.

Задишка може бути наслідком досить серйозних захворювань, тому при її появі необхідно якнайшвидше звернутися до фахівця, який компетентно пояснить, що таке задишка і як вона проявляється, а також призначить проведення комплексного обстеження для виявлення причин її появи.

Види задишки

Задишка може бути кількох видів:

інспіраторної (задишка на вдиху), експіраторної (на видиху) та змішаної (при утрудненнях на вдиху та видиху);
тахіпное (почастішання поверхневого дихання) та брадипное (ушкодження дихання);
фізіологічною – минущою, оборотною інтенсифікацією дихання (задишка при фізичних навантаженнях). Причини виникнення задишки в даному випадку – вона є адекватною пристосувальною відповіддю на навантаження, травми або об’єктивно низький рівень вмісту кисню у повітрі;
патологічної (при порушеннях прохідності повітроносних шляхів, внаслідок шкідливих звичок, серцево-судинної недостатності, ожиріння, захворювань легень, системи кровотворення та ін.).

Задишка при серцевій недостатності

Серцева недостатність – це патофізіологічний синдром, при якому внаслідок захворювання серцево-судинної системи знижується насосна функція, що призводить до порушення балансу між гемодинамічною потребою організму та можливостями серця.

Хронічна серцева недостатність може розвинутися у пацієнтів, які страждають на ішемічну хворобу серця, артеріальну гіпертензію, вади серця. При ішемічній хворобі серця частою причиною розвитку систолічної дисфункції лівого шлуночка та хронічної серцевої недостатності є гострий інфаркт міокарда та ішемічна кардіоміопатія. Прогресування хронічної серцевої недостатності обумовлено зміною геометрії та локальної скоротливості серцевого м’яза.

Задишка є одним із найбільш ранніх симптомів серцевої недостатності. На початкових стадіях захворювання задишка виникає тільки при інтенсивному фізичному навантаженні.

Під час огляду пацієнта з задишкою лікар бачить прискорене дихання. Хворий із задишкою приймає вертикальне положення. З метою зменшення задишки при тяжкій серцевій недостатності пацієнти займають вимушене сидяче положення з опущеними ногами. У них бліда, холодна на дотик шкіра.

Підвищена пітливість розвивається внаслідок підвищення активності симпатичної нервової системи, уповільнення периферичного кровотоку та зниження кровопостачання тканини. Внаслідок збільшення вмісту відновленого гемоглобіну через посилення виходу кисню з венозної крові у пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, шкіра тулуба, кінцівок, кінчика носа, мочок вух набуває синюшного відтінку. Проявом підвищеного венозного тиску є набухання шийних вен.

Задишка – це симптом серцевої недостатності, який зникає чи зменшується після адекватної медикаментозної терапії. Як лікувати задишку при серцевій недостатності? Лікування хронічної серцевої недостатності має такі цілі:
Усунення клінічних проявів захворювання;
Уповільнення прогресування хвороби шляхом захисту серця та інших органів-мішеней;
Поліпшення якості життя та прогнозу;
Зменшення частоти госпіталізацій.

Лікарі рекомендують хворим при наявності задишки та серцебиття відмовитися від вживання алкоголю та куріння, контролювати масу тіла, щодня зважуватись.

Задишка при ходьбі - причини

Задишка при ходьбі найчастіше виникає саме у людей похилого віку. Цей симптом супроводжує багато захворювань, тому лікарі перш ніж розпочати лікування пацієнта, з’ясовують, від чого виникає задишка при ходьбі.

Сильна задишка і серцебиття при ходьбі у людей похилого віку виникає при надмірних фізичних навантаженнях під час підйому пішки сходами або тривалих прогулянках після малорухливого способу життя. Реабілітологи рекомендують людям похилого віку поступово збільшити фізичні навантаження, частіше відпочивати.

Задишка буває гострою та хронічною. При виникненні гострої задишки пацієнт відчуває почуття стиснення в грудях та нестачу повітря. Задишка розвивається на тлі пневмонії, бронхіальної астми, лівошлуночкової недостатності, гіпервентиляції легень. Якщо пацієнтові не надати невідкладної медичної допомоги, може статися зупинка дихання.

Причиною гострої задишки у людей похилого віку може бути тромбоемболія легеневої артерії. Захворювання розвивається при попаданні тромбу з периферичних вен у легеневу артерію. У пацієнтів виникає різкий біль у грудній клітці, виражена задишка, ціаноз верхньої половини тулуба.

На першому етапі обстеження літнього пацієнта з підозрою на хронічну задишку лікарі івстановлюють, яка система органів уражена первинно: серцева, легенева, обидві чи жодна. Якщо пацієнт продовжує страждати на задишку, незважаючи на інтенсивну терапію, виключають наявність супутнього фактора – емоційної реакції на хворобу або погіршення загального фізичного стану. Літні пацієнти з хронічним серцево-легеневим захворюванням можуть поступово обмежувати фізичну активність, оскільки задишка пов’язана з навантаженням, а це призводить до подальшого розбалансування серцево-судинної системи та ще більше посилювати задишку при ходьбі або фізичному навантаженні. Встановити точний діагноз допомагає аналіз анамнестичних даних, результатів фізикального обстеження та оглядової рентгенографії.

Якщо у пацієнта похилого віку виникає або посилюється задишка при ходьбі, лікарі призначають лікування залежно від причини порушення дихальної функції. Лікарі-психотерапевти при лікуванні задишки, що виникає або посилюється під час емоційного навантаження, використовують комплексний підхід із застосуванням психотерапевтичних, медикаментозних, фізіотерапевтичних методик та заходів.

Задишка при бронхіті

Хронічний бронхіт – це хронічне запальне захворювання бронхів, яке обумовлено подразненням повітроносних шляхів летючими речовинами або пошкодженням вірусно-бактеріальних агентів. Хвороба характеризується морфологічною перебудовою слизової оболонки бронхів, супроводжується підвищеною секрецією слизу, порушенням очисної функції бронхів.

Гострий бронхіт розвивається під впливом наступних факторів:

Алергенів	Куріння
Гіпертрофії піднебінних та носоглоткових мигдаликів	Порушення імунної системи

Найчастіше на гострий бронхіт хворіють діти та люди похилого віку. У виникненні та розвитку хронічного бронхіту взаємодіють зовнішні та внутрішні фактори.

Типові випадки хронічного бронхіту без обструкції бронхів не супроводжуються задишкою. Вона виникає при активному та прогресуючому запальному процесі або тривалому перебігу захворювання.

Для її виникнення запальний процес може бути або дуже активним і прогресивно наростати, або протікати тривалий час (десятки років). Такі пацієнти навіть не можуть чітко відзначити час, коли вони захворіли. Сухий кашель зі мізерним мокротинням, особливо в ранковий час стає для них звичайною нормою життя і не сприймається за патологію взагалі. Тому виникнення задишки при ускладненні хронічного бронхіту дихальною недостатністю знаменується хворими як початок хвороби. Найбільш характерний такий клінічний варіант появи задишки для курців із великим стажем куріння та осіб із частими сезонними загостреннями кашлю.

При підозрі на гострий бронхіт лікарі проводять комплексне обстеження пацієнтів за допомогою таких методів дослідження:

Клінічного аналізу крові	Рентгенограми грудної клітки
Мікроскопії мокротиння з забарвленням мазка за Грамом	Цитологічного обстеження мокротиння з обов’язковим підрахунком клітинних елементів

Часті бронхіти є показанням до здачі аналізу на антитіла (імуноглобуліни класів М та G) до атипових інфекцій (хламідії пневмонії та мікоплазми). При обструктивному бронхіті із задишкою роблять спірографію (дослідження функції зовнішнього дихання). При виражених зниженнях бронхіальної прохідності спірографію доповнюють пробою з бронхорозширювальним препаратом. За допомогою цього дослідження визначають оборотність патологічних змін та виключають можливі супутні захворювання (бронхіальну астму).

Для лікування гострого бронхіту лікарі застосовують противірусні та антибактеріальні препарати. Обов’язково призначають призначення відхаркувальні препарати: АЦЦ, бромгексин, флуімуцил. Відхаркувальну та протизапальну дію має ереспал. Випускається у вигляді таблеток та сиропу.

Інспіраторна задишка

Задишка є захисною реакцією організму, спрямованою на нормалізацію газового складу крові. За визначенням клініцистів та патофізіологів задишка – це стан, який характеризується важким суб’єктивним відчуттям недостатності повітря на фоні порушення частоти, ритму, глибини.

За характером та формою порушення зовнішнього дихання задишка буває інспіраторною, експіраторною та змішаною. За наявності інспіраторної задишки збільшується тривалість фази вдиху по відношенню до видиху. Експіраторна задишка характеризується переважанням видиху над вдихом. При змішаній задишці на тлі подовженого вдиху ще більше подовжується видих.

Розвиток інспіраторної, експіраторної та змішаної задишок забезпечується рахунок рефлексу Геринга-Брейера. У його формуванні важлива роль приділяється високочутливим, низькопороговим механорецепторам розтягування альвеол. Імпульси цих рецепторів направляються по альфа-волокнам блукаючого нерва в ретикулярну формацію стовбура мозку і дихальний центр довгастого мозку, а потім нервовими шляхами, що йдуть від центру, до дихальних м’язів.

Рефлекторні впливи з барорецепторів аорти та каротидних синусів включаються в механізм розвитку задишки при колапсі, шоку, колапсі. При артеріальному тиску нижче 70 мм рт.

Якщо в крові знижується напруга кисню, збільшується концентрація вуглекислого газу або зростає рівень іонів водню, посилюється потік імпульсів з центральних та периферичних хеморецепторів до бульбарного дихального центру, активується вдих, розвивається інспіраторна задишка. Це відбувається у пацієнтів, які страждають на серцеву, дихальну, ниркову недостатність, анемію, а також при порушеннях кислотно-лужної рівноваги різного походження.

Розрізняють п’ять ступенів тяжкості інспіраторної задишки:

Нульова – задишка у спокої відсутня, виникає після фізичних навантажень;
Легка – інспіраторна задишка виникає після підйому на сходи чи швидкої ходьби;
Середня – вдих утруднений при звичайній ходьбі, що змушує людину уповільнити рух, робити зупинки, щоб відпочити;
Тяжка – людина не може пройти без зупинки більше 100 м;
Дуже важка – турбує пацієнта у стані фізичного та емоційного спокою.

Основною ознакою інспіраторної задишки є утруднення з диханням під час вдиху. Людина іноді чує свист та хрипи при диханні.

Пульмонологи проводять загальний огляд пацієнтів, яких турбує інспіраторна задишка, підраховують частоту дихальних рухів та серцевих скорочень, вимірюють артеріальний тиск. Під час фізикального обстеження проводять пальпацію та перкусію грудної клітки, визначають нижні межі та екскурсію легень.

Лікування пацієнтів з інспіраторною задишкою спрямоване усунення основного захворювання, що призвело до її розвитку. За наявності у пацієнта в’язкого мокротиння, що ускладнює акт вдиху, лікарі призначають інгаляції з лікарськими засобами, що розширюють бронхи та знімають бронхоспазм, що розріджує мокротиння. Антигістамінні препарати знижують чутливість організму до алергенів. Ефективним методом терапії інспіраторної задишки є киснева терапія. Багатьом пацієнтам допомагає дихальна гімнастика.

При виникненні вираженої інспіраторної задишки необхідно заспокоїти хворого, забезпечити доступ чистого повітря (відкрити кватирку, розв’язати краватку, розстебнути комір, зняти одяг, що стискує дихальні рухи). Пацієнту пропонують сісти. При поліпшенні здоров’я можна випити склянку теплого чаю з медом.

Експіраторна задишка

Експіраторна задишка характеризується утрудненням видиху, інспіраторна – вдиху. При бронхіальній астмі виникає експіраторна задишка. Задишка є однією з провідних причин, які змушують людину звертатися до лікарів, викликати швидку допомогу та в екстреному порядку надходити до клініки терапії.

Часто за 30 хвилин до нападу бронхіальної астми виникають провісники:

Прискорене дихання;
Головний біль;
Часте чхання;
Біль та першіння у горлі;
Сильний кашель, нежить із водянистим слизом.

Якщо напад бронхіальної астми з експіраторною задишкою виникає вночі, йому передує сильний кашель увечері напередодні сну, безсоння.

У хворих на бронхіальну астму напад розвивається раптово. Під час нападу не слід панікувати. Необхідно відкрити кватирку, забезпечити доступ свіжого повітря, розстебнути одяг, що стискує дихання. Пацієнту, який страждає на бронхіальну астму, при експіраторній задишці слід за допомогою небулайзера зробити інгаляцію бета-адреноміметичного засобу у формі аерозолю (сальбутамолу, алупента, тербуталіну, фенотеролу) або глюкокортикоїдів.

Обсяг та особливості невідкладної допомоги пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму, залежать від тяжкості перебігу захворювання та вираженості експіраторної задишки. Пульмонологи індивідуально підходять до вибору препаратів для усунення нападів астми. Для надання невідкладної допомоги при нападі бронхіальної астми лікарі застосовують 3 основні групи препаратів:

Інгаляційні β-2-агоністи короткої дії;
Метилксантини;
Антихолінергічні засоби (м-холінолітики).

Інгаляційні β-2-агоністи швидкої дії (беродуал, сальбутамол, фенотерол) мають ефективну дію при гострому бронхоспазму. Пероральні β-2-агоністи короткої дії використовують у пацієнтів лише за неможливості інгаляційної терапії.

Залишились питання?

Ми з радістю проконсультуємо вас і відповімо на всі питання.

Ця стаття є інформаційним матеріалом і не призначена для самодіагностики та самолікування. При появі ознак нездужання слід звернутися до лікаря